Реальні психологічні практики для дітей та дорослих, а також базові знання про будову мозку та роботу психіки. Все це у своєму тренінгу для вчителів з прифронтових територій розповіла психологиня Світлана Ройз.

Ділимось з вами корисними практиками, щоб ви знали, як допомогти не лише своїм учням, а й собі.

Нагадуємо, що 45 вчителів із п’яти прифронтових громад приїхали в Київ на ретрит для психологічного перезавантаження та професійного навчання. Захід провела громадська спілка «Ре:Освіта» за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Зміцнення громадської довіри» (UCBI).

Випити води

Під час терапевтичної, психологічної роботи, роботи з учнями в класі слід не забувати пити воду, хоча б у невеликій кількості, хоча б ковток. Це важливо, адже вода потрібна не тільки для клітин тіла людини, не тільки для підтримки функціонування органів тіла, а й для того, щоб нервова система могла впоратись із навантаженням. 

Тому потрібно слідкувати, щоб учні, коли прийшли в укриття, випили ковток води, і так само, як повернулись з укриття – випили ковток води, перед контрольними роботами, перед будь-яким навантаженням. Це важливо.

Перед початком заняття варто сісти зручно, зробити глибокий вдих, підняти плечі й опустити їх, відчувши розслаблення. Практика управління м’язовою напругою, як-от розслаблення щелеп, допомагає зменшити фізичне напруження. Рекомендується виконати вправу для розслаблення, яка називається «баранець» або «вівця», що допомагає зняти напругу в м’язах обличчя та щелепах.

Порада: У школах, де є можливість, замість дзвоника для сповіщення про початок уроку рекомендується використовувати мелодію. Дзвоник має різкий звук, що може викликати напруження і стресову реакцію у дітей, тоді як м’яка музика допоможе налаштувати їх на спокійний та комфортний перехід до навчання.

Ритмізація 

Практика починається з повільного, синхронного виконання рухів, що допомагають налаштуватися на єдиний ритм. Виконується легкий ритмічний стукіт по грудній клітці – “хлоп-хлоп” або “тук-тук,” а також постукування по ногах, створюючи ритмічну основу для внутрішньої стабільності.

Ця вправа рекомендована для використання на початку занять, зокрема, і під час дистанційної роботи з дітьми. Вона допомагає повернути відчуття ритму, яке часто порушується під час стресу. Організм функціонує відповідно до певних ритмів, таких як серцебиття, ритми травлення та активності. Унаслідок стресу ці ритми можуть збиватися, а це порушує відчуття безпеки. Відновлення ритму, яке може зайняти до семи тижнів підтримки, допомагає стабілізувати емоційний стан.

Під час руханки у тілі виробляється дофамін – нейрогормон, який підвищує здатність до концентрації. Ритмічні рухи також допомагають налаштуватися на єдиний ритм, сприяють злагодженості в колективі й є профілактикою булінгу.

Далі виконується вправа для відновлення контакту з тілом через ритмічне повторення: “тіпі-тіпі, тапі-тапі, топі-топі, топ-топ-топ.” Ця техніка допомагає подолати дисоціацію — стан, коли не відчувається контакт із певними частинами тіла, що іноді виникає під час стресу, особливо у дітей. Постукування допомагає повернути відчуття присутності в тілі та підвищити стійкість.

Завершується вправа стуком по грудній клітці, яка є центром «Я». Це важливо для відновлення почуття власної присутності й стабільності, яке в дитинстві асоціюється з місцем, на яке вказує дитина, говорячи про себе “Я”.

Стабілізація – вправи “Хвіст кенгуру”, “Серце”.

Для стабілізації дітей у стані стресу використовуються практики, спрямовані на створення відчуття стійкості та заземлення. Наприклад, запропонувати уявити, що з’являється потужний «хвіст кенгуру», допомагає відчути опору й стійкість. Стаючи у зручну стійку, можна уявити, що цей хвіст є надійною опорою, яка забезпечує стабільність. Це формує відчуття сили у ногах, заземлення, і внутрішньої впевненості.

Наступний крок – запропонувати уявити в грудній клітині «сонечко» або відчути, як очі, образно опускаючись до рівня грудної клітини, «дивляться» з серця. Така уява сприяє м’якому сприйняттю навколишніх, встановлюючи контакт із собою та іншими через внутрішній центр спокою та тепла. Далі можна запропонувати подивитися один на одного від усього серця.

Ці практики допомагають створити простір для безпеки та підтримки, як для дорослих, так і для дітей. Коли ми дивимося один на одного «з серця», це змінює тональність погляду. Замість того, щоб бути критичним або оцінюючим, погляд стає теплим і підтримуючим. Це дає можливість проявити не тільки свої слабкості, але й потенціал. Іноді саме завдяки такому погляду дитина може відчути себе у безпеці й показати свої кращі якості.

Також важливою є метафора «зірка потенціалу», яка знаходиться над маківкою і символізує наші досягнення, але й те, що ще чекає на розкриття. Коли ми уявляємо таку зірку, ми можемо відчути, що наше власне «Я», потенціал дитини чи людини поруч із нами, стають більш явними. Уявлення цієї зірки допомагає сформувати відчуття внутрішньої сили, сприяє самовизначенню і розвитку, як у дорослих, так і у дітей. Адже відчувається різниця між поглядом з очних орбіт і поглядом серцем – погляд з очних орбіт  може сприйматися як критика для дітей. А при погляді на дитину серцем –  дитина може проявити поруч з нами і свої помилки, і проявити свій потенціал.

Ці вправи також підкреслюють важливість заземлення: «хвіст кенгуру», як уявлена опора, та «серце», як центр нашої емоційної стабільності. “Зірка над маківкою”  дозволяє відчути власний потенціал і допомагає створити безпечний простір для спілкування й розвитку.

Такий підхід допомагає налаштуватися на спокій, відчути нейтральність або гармонію, що є важливим для ефективного контакту з іншими. Вчителі, вчительки та інші дорослі, які беруть на себе роль підтримки, можуть стати цією «зіркою» для дітей, даючи їм можливість вірити у власні сили й розкривати свій потенціал.

Коли музкинт входить на концерт – він обов’язково налаштовується. І якщо порівняти себе з музикантом – іноді ми дозволяємо собі виходити до людей, не налаштувавшись. Ця підкреслює важливість налаштування не лише для музикантів чи інструментів, а й для кожної людини, що вступає в контакт з іншими, особливо в умовах стресу чи травми. Якщо ми не налаштовуємося, ми можемо «звучати» негармонійно, як інструмент, що не встигає знайти свій тон. Це впливає на оточення і створює відчуття дисонансу, порушуючи емоційну рівновагу.

Практика «хвіст, серце і зірка» є важливою для внутрішнього налаштування, як для себе, так і для підтримки інших, особливо дітей чи людей у стресі. Вона допомагає не тільки зміцнити себе, але й передавати емоційну стабільність і підтримку іншим. Використання серця як символу є виразом для вчителя постійної присутності для людей, з якими він взаємодіє, навіть коли фізично не поруч. Методика «дивитися один на одного з серця» створює безпечний простір, де ви не лише спостерігаєте, а й взаємодієте на глибшому рівні. 

Емпатичний дистрес

Емпатичний дистрес — це теж важливий аспект, з яким стикаються люди, які багато працюють з емоційно важкими ситуаціями. Це коли через постійну чутливість до чужого болю чи стресу, ми самі починаємо переживати виснаження, не здатні підтримати себе в належному стані. Цей процес важливий для розуміння того, як підтримувати свою емоційну рівновагу, щоб не вигорати і залишатися ресурсним для інших.

Емпатичний дистрес — це дійсно дуже складний стан, коли ми, переживаючи чужі емоції та стрес, можемо втратити здатність до емпатії. Це не просто фізична чи емоційна втома, а відсутність енергії для того, щоб сприймати емоції інших людей, особливо якщо ми самі перебуваємо в ситуації, яка вимагає великого ресурсного навантаження. У такому стані людина не може реагувати на чужі потреби, не здатна помітити сигнали, які можуть вказувати на важливі емоційні чи фізичні зміни в оточенні. Важливо навчитися помічати цей стан у себе і встановлювати певні маркери — фізичні чи символічні, які б нагадували про необхідність піклуватися не тільки про інших, а й про себе.Це може бути прикраса, крапочка на руці, 

“Рамка безпеки”

Виконуючи ці перші вправи ми створюємо так звану «рамку безпеки». Це основа будь-якого контакту, і дуже важливо починати з цього етапу, коли працюємо з людьми. Психологи часто підкреслюють, що перше, з чого починається взаємодія, це не самі розмови, а саме створення цієї безпечної рамки. Це включає уважність до поз і невербальних сигналів, які допомагають зрозуміти, як людина реагує на ситуацію. Наприклад, можна помітити, що коли дитина читаючи текст, який її зачепив, змінює позу, вона може почати дихати частіше або, навпаки, перестати дихати, а також піднімати плечі. Тому важливо звертати увагу на ці деталі, бо вони дають нам ключі до розуміння того, як людина переживає ситуацію.

Важливо пам’ятати про розслаблення м’язів щелепи, оскільки часто через стрес і напругу вони знаходяться в спазмованому стані. Коли ви помічаєте, що намагаєтесь стримувати позіхання, це може бути сигналом того, що ваша парасимпатична нервова система активується. Позіхання не є ознакою нудьги, а скоріше сигналізує про те, що тіло готове розслабитись і відновитися. Це важливий момент, коли ви починаєте відчувати себе в безпеці і дозволяєте собі розслабити м’язи.

Розслаблення виличного м’язу, який часто буває спазмованим. Для цього треба знайти точку, яка допоможе зняти напругу. Крок за кроком:

1. Почніть з того, що обережно проведіть пальцями від вуха вниз по щелепі, поки не знайдете ямку. Це місце, де стикаються суглоби щелепи. У цьому місці може бути болючість.
2. Відкрийте рот і почніть масажувати цю ділянку. Це може спровокувати позіхання, що є нормальним знаком розслаблення.
3. Тепер проведіть пальцями від кутків губ вниз до основи жувального м’яза. Масажуючи цю зону, зверніть увагу на болючі точки. Знайшовши їх, м’яко масажуйте, не намагаючись збільшити інтенсивність, оскільки це може призвести до ще більшого напруження.
4. Під час цієї практики зверніть увагу на те, що ваші м’язи можуть почати розслаблятись, і захочеться позіхнути. Це абсолютно нормально.

Під час виконання вправ на рамку безпеки створюється безпечний простір. Якщо безпека не буде забезпечена, сприйняття наданої інформації буде ускладнене, і вона залишиться неусвідомленою, адже оброблятиметься лише та інформація, яка принесена зовні. 

Під час роботи може виникнути втома або відчуття задушливості, що є стресовими факторами, і вказує на можливі наслідки хронічного стресу. Важливо, щоб під час цих процесів мозок активно реагував на такі сигнали, адже вони можуть бути наслідками хронічного стресу. Одним із таких симптомів є потреба в обіймах або тілесному контакті, що, з іншого боку, може сприйматися як небезпечний для деяких осіб, викликаючи емоційний дискомфорт.

Техніка безпеки, яку потрібно пам’ятати, полягає в тому, що фізичний контакт має бути обмежений лише до закритих частин тіла, щоб уникнути болісних відчуттів, особливо у дітей, які можуть переживати невротичні стани. Такі моменти можуть призвести до того, що дитина сприйматиме контакт як агресію.

У ситуаціях, коли простір є скупченим або замкнутим, важливо дати можливість відчути цей простір, навіть якщо він не зовсім комфортний. Для дітей пропонується вправа «спрей від монстрів», яка дає змогу виявити вплив на оточення. Цей простий рух допомагає підвищити рівень дофаміну та знижує рівень стресу.

Важливим моментом є розвиток навичок соціальної взаємодії. Наприклад, коли дитина готова до школи, вона привітно відкриває великий палець, що символізує готовність заявити про себе в соціальному просторі.

Під час стресу в мозку блокується зона Брока, яка відповідає за мовлення. У нас є кілька мовленнєвих зон: зона Брока і зона Верніке. Зона Верніке активується першою, коли дитина починає розуміти мову. Вона відповідає за розуміння слів, тоді як зона Брока відповідає за здатність говорити.

Зона Брока блокується, коли дитина відчуває страх або переживає травматичний досвід. Це можна спостерігати, коли дитина не може вимовити слова, навіть знаючи матеріал. Таке відбувається через кортизол, гормон стресу, що блокує цю зону. Щоб допомогти знизити рівень стресу, важливо створити ситуацію, яка дарує відчуття безпеки.

Одним із методів є вимовляння звуків з акцентом на приголосних та голосних. Акцент на приголосних дає більше відчуття стійкості, оскільки під час вимовляння приголосних артикуляційний апарат більше контактує з піднебінням. Акцент на голосних, навпаки, сприяє більш емоційному сприйняттю інформації. Цей підхід особливо корисний, коли потрібно пробудити емоційний відгук або включити творчий потенціал.

Важливо також пам’ятати, що чим більш простою та веселою буде дія, тим більше буде ефекту, адже такі дії можуть знизити рівень стресу. Радість є ефективним засобом боротьби зі стресом, і тому всі вправи повинні бути легкими і ігровими, щоб допомогти зняти блокування і активувати нейрогормони, що сприяють запам’ятовуванню.

“Барометр настрою”

Під час роботи  з аудиторією, особливо коли це люди, які пережили складні події, важливо бути обережними з питаннями про їхні емоції. Запитати “Як ви почуваєтесь?” у такій ситуації може бути не зовсім доречно, адже якщо перед вами велика група, наприклад, 30 дітей, і хтось почне розповідати про свої переживання, може бути важко надати належну підтримку. Тому існує ефективний підхід — барометр настрою.

Це дуже простий інструмент, який дозволяє людям візуально показати свій емоційний стан. Наприклад, якщо все добре, можна показати «ок», якщо настрій «так собі», показати великий палець горизонтально, а якщо погано — палець донизу. Такий підхід дозволяє швидко зібрати загальну картину емоційного стану групи, не вимагаючи від учасників занурення в глибокі розповіді про себе.

Далі, після того як ви побачите цей «барометр», важливо підтримати всі емоції, адже кожна емоція важлива і має право на вираження. Дітям і дорослим можна запропонувати використовувати цей інструмент для того, щоб почуватися більш впевнено в вираженні своїх емоцій, не переживаючи за їх оцінку.

Ще одна цікава техніка для роботи з емоціями — це активне фізичне реагування. Попросіть дітей показати свій емоційний стан за допомогою жестів, а потім, наприклад, зробіть разом рухи, що включають звуки — “брррр”. Це допоможе знизити рівень стресу і додати енергії, створюючи атмосферу підтримки і взаєморозуміння в групі.

Коли ми виконували будь-яку дію, навіть мінімальну, ми активували певні процеси в організмі. Наприклад, навіть найменша руханка або проголошення звуку викликає викид дофаміну, що має позитивний вплив на наш емоційний стан. 

Травма зазвичай виникає в тих випадках, коли людина або дитина відчуває безпорадність, коли вона не може вплинути на події чи змінити ситуацію. У таких випадках дуже важливо дати можливість хоча б на мінімальний вплив. Наприклад, коли дитина знаходиться в стресовій ситуації (в укритті або в умовах небезпеки), надаючи їй пляшку води, важливо не відкривати її самостійно, а залишити дитині можливість зробити це. Це дозволяє дитині відчути контроль і самостійність, що має велике значення для її емоційного стану.

Іноді, прагнучи допомогти, ми забираємо у людини або дитини її можливість діяти, навіть не усвідомлюючи цього. Однак, навіть найменша дія — чи то відкриття пляшки або виконання простого руху — дає людині відчуття, що вона може впоратися з ситуацією. Це створює відчуття безпеки і підвищує самовпевненість, що є важливим для емоційного та психологічного відновлення.

Важливість балансу “вдиху і видиху”

Малювання вісімки також є метафорою для відчуття балансу між “віддаванням” і “отриманням”. Якщо ваша верхня петелька більша, це може означати, що ви занадто орієнтовані на зовнішні потреби і забуваєте про себе. Якщо нижня петелька більша — час зосередитися на заземленні і потребах вашого тіла та внутрішнього світу.

Це важливо не тільки для дорослих, але й для дітей. Коли ми хочемо, щоб діти зберігали контакт із зовнішнім світом, не втрачаючи при цьому зв’язку з їхнім внутрішнім станом, ми можемо просити їх малювати вісімку, щоб зберегти цей баланс між емоціями та активністю.

Малювання спіралі

Вона дозволяє налаштувати дітей на потрібний емоційний стан та сприяти розвитку внутрішньої уваги або готовності до взаємодії. Вправа полягає в малюванні спіралі, але з особливим акцентом на напрямок малювання.

Кроки виконання:

1. Малювання спіралі:
   • Уявіть, що ви малюєте спіраль у повітрі. Виберіть форму спіралі: вона може бути такою, як равлик, чи інша за бажанням.
   • Важливо, щоб спіраль була малюнком у повітрі, який ви створюєте рухомими руками.
2. Напрямок малювання:
   • Спіраль зсередини назовні — це екстравертна спіраль, яка символізує готовність вийти в контакт з іншими. Вона активує емоції, пов’язані з зовнішньою взаємодією, комунікацією та відкритістю.
   • Спіраль ззовні всередину — це інтровертна спіраль, яка призначена для зосередження на власних відчуттях і думках. Вона допомагає зняти напругу і заспокоїтися, сприяє фокусуванню на внутрішньому світі.
3. Психологічний ефект:
   • Коли ми хочемо, щоб дитина або група людей активніше виходили на контакт, ми просимо малювати спіраль із середини назовні. Це сприяє відкритості, готовності ділитися і взаємодіяти.
   • Коли ми хочемо заспокоїти клас чи групу, допомогти їм зосередитися на собі, заспокоїти емоції, ми пропонуємо малювати спіраль зовні всередину.

Ця вправа є універсальною та може бути використана для корекції емоційного стану в різних ситуаціях, будь то в класі чи в індивідуальній роботі з дитиною. Напрямок малювання спіралі дає сигнал про те, який емоційний ресурс необхідно активувати: чи це зосередження на собі, чи відкритість до інших.я вправа дає можливість не тільки навчити дітей управляти своїми емоціями, а й активно впливати на їх внутрішній стан через прості фізичні дії.

Практика руханки для заспокоєння та активації дофаміну

Просте зібрання за допомогою руханки: Починайте з простої руханки, яка активує фізичний рух і допомагає налаштувати дітей на робочий стан. Зробіть кілька кроків у ритмі:

• Раз, два, три. Чотири, п’ять.
• Раз, два, три, чотири.
• Раз, два, три. 
• Раз.

Ця вправа допомагає дітям увійти в активний режим, але останній рух допомагає не розбурхати їх, а навпаки, підготувати до спокійної роботи, налаштовуючи на концентрацію. Заспокійливий ефект –  після цієї руханки ви зможете спокійно перейти до наступних завдань, не перевантажуючи емоційний стан дітей.

Розслаблююча руханка: Якщо ваша мета — не лише активізувати, але й заспокоїти дітей, використовуйте зворотний підхід до руханки, поступово знижуючи швидкість рухів:

• П’ять, чотири, три, два, один.
• Чотири, три, два.
• Один.
• Один.

Такий підхід дозволяє поступово знижувати емоційну активність, активуючи дофамін, але не перевантажуючи нервову систему дітей.

Ліва і права півкулі головного мозку.

Обидві півкулі нашого мозку працюють злагоджено, і в здоровому стані мозок інтегрований. Однак, у їх роботі є відмінності – ліва півкуля головного мозку відповідає за раціональне мислення, зберігає накопичені знання, обробляє логічну інформацію. 

Права півкуля більш чутлива та сенсорна, вона фокусується на творчості та емоціях, обробляє сенсорну інформацію. Якщо ми говоримо про стресові ситуації, то під їхнім впливом змінюється активність мозолевого тіла, що інтегрує роботу півкуль. Якщо дуже спрощено пояснювати,  ми можемо бути більш “правопівкульними” чи більш “лівопівкульними”. Діти до 10 років зазвичай є правопівкульними, а в умовах стресу навіть дорослі можуть ставати більш чутливими до сенсорних подразників.

Коли потрібно передати складну інформацію, ми часто звертаємося до логічних і раціональних засобів комунікації, однак у стресових ситуаціях, наприклад, під час евакуації, людська увага буде зосереджена на конкретних деталях, які мають сенс для безпеки, а не на абстрактних вказівках.

У ситуаціях, коли потрібно підтримати когось або провести дитину до безпечного місця, важливим є не тільки наші слова, але й те, як ми фізично взаємодіємо з цією людиною. Наприклад, коли ми хочемо взяти дитину за руку, важливо, щоб підтримка була надійною і чіткою. Це означає, що ми повинні використовувати впевнений, але не агресивний контакт. 

Якщо ж наша мета – просто підтримати людину, ми можемо використовувати більш м’який контакт, такий як легкий дотик або підтримка за руку, що дає відчуття стабільності без зайвої напруги.

Важливо пам’ятати, що фізичний контакт може впливати на емоційний стан людини. Наприклад, обійми можуть викликати регресивні реакції, коли людина знову відчуває себе дитиною. Вона відчує підтримку, але, можливо, не матиме сил та зосередженості на наступні важливі дії. Тому перед тим, як обійняти когось, слід запитати дозвіл, щоб не порушити особисті кордони. Це особливо важливо в умовах стресу, де кожен контакт має свій емоційний вплив.

Чому ми використовуються іграшки та додаткові матеріали? Це допомагає людині знову відчути своє тіло. Коли ми працюємо з різними матеріалами – папером, глиною, пластиліном, проволокою – ми знову з’єднуємося з нашою фізичною сутністю. Цей процес дозволяє нам “зацементуватися”, повернутися до основ. 

Коли ми переживаємо стрес, наше самопочуття може погіршуватися через нейрогормональні зміни. Це особливо видно у дітей, які бояться невдач, часто прогнозуючи її ще до того, як щось спробують зробити. Такий стан називається “випереджене переживання невдачі”. Для того щоб зменшити цей ефект, можна виконати невеликі дії, які дають швидкий результат, як, наприклад, просто пограти з маленьким зайчиком або іншою іграшкою. Це забезпечує стимулювання дофаміну і допомагає відновити рівновагу. Головне — це знайти спосіб знову налагодити контакт з самим собою. Іграшка чи інші прості речі допомагають відновити відчуття контролю.

Вправи на розвиток міжкульної взаємодії 

Важливо пам’ятати, як працює мозок. При травматичному досвіді мозок реагує специфічним чином. Якщо подивитися на томографію мозку людини, чи то дорослого, чи то дитини, ми побачимо активність в різних його частинах. Одна з ключових структур — мозолеве тіло. Це перетинка, що з’єднує півкулі мозку, і забезпечує їхню взаємодію. Мозолеве тіло, або комісура мозку, допомагає інтегрувати роботу обох півкуль. 

Права півкуля особливо чутлива до сенсорних відчуттів і збирає інформацію про навколишнє середовище — температуру, звуки, відчуття дискомфорту або зміну ситуації. Вона забезпечує сканування всіх сигналів, які ми отримуємо з навколишнього світу.

Ліва півкуля мозку відповідає за впорядкування отриманої інформації. Наприклад,  дитина з розладом аутичного спектру одночасно переживає багато відчуттів, і всі вони сприймаються на одній інтенсивності. Це пов’язано з тим, що ліва півкуля не здатна визначити, який сигнал є найголовнішим. Зокрема, права півкуля може одночасно сприймати звуки, запахи та інші подразники, але завдяки роботі лівої півкулі, важливіші сигнали, як наприклад людська мова, стають пріоритетними. 

Якщо активізується права півкуля, починаються надмірно сприйматися звуки, запахи, дотики, що може призвести до надзвичайно сильної реакції. Наприклад, дитина з аутичним спектром може намагатися знизити кількість зовнішніх подразників, закриваючи очі чи зменшуючи інші сенсорні впливи для того, щоб зосередитись. 

У момент, коли виникає відчуття роздратування, потрібно стиснути предмет в лівій руці, якщо людина є правшою. Це допомагає перемкнути сигнали і активує процеси правої півкулі мозку. Внаслідок цього можна відчути полегшення. Цю техніку слід враховувати при роботі з дітьми.

Щоб визначити, чи є зміни в роботі мозолевого тіла, можна звернути увагу на ходу дитини. У звичайному здоровому стані людина рухається певним чином, проте, якщо дитина рухається перпендикулярно, це може свідчити про зміни в активності мозолевого тіла. Тому доречно буде намалювати класики перед входом до класу, щоб стимулювати його роботу.

Також для розвитку міжпівкульної взаємодії можна виконати вправи, позначені як вправи з нейрогімнастики чи на розвиток міжпівкульної взаємодії (їх багато є в інтернеті). 

Якщо дитина правопівкульна, під час опису вона може відчувати простір як щось емоційне. Наприклад, описуючи кімнату як “простір, схожий на печеру, в якій зібрані натхнені люди”. У випадку лівопівкульної дитини, опис буде точним і упорядкованим, наприклад: “Кімната. Люди. Жінки, чоловіки. Сидять.”

Якщо учень пише в лінійному, структурованому стилі, це не означає відсутність здібностей до літератури. Це вказує на необхідність активізації відповідних частин мозку, зокрема, тім’яної частки, яка відповідає за орієнтацію в просторі та сприйняття фізичних відчуттів. Незрілість цієї частини мозку може ускладнювати засвоєння прийменників, таких як “під”, “за”, “перед”, а також розуміння циклічних змін, як-от пори року.

Тім’яна частка активується через фізичну активність, рухи та заняття, що вимагають просторової уяви, такі як оригамі, моделювання з пластиліну чи глини. Вона також допомагає у розвитку геометричних здібностей і сприйняття 3D-простору.

Мигдалеподібне тіло, яке відповідає за емоційну реакцію на небезпеку, може бути збільшеним у розмірі через стрес або травму. Ця частина мозку важлива для розпізнавання загроз і може викликати реакції, схожі на тривогу, навіть при незначних змінах у навколишньому середовищі. Це особливо помітно у підлітків, чия мигдалевидна структура активніше реагує на будь-які зміни.

Для дітей правопівкульних важливо пам’ятати, що вони сприймають не тільки зміст, але й тон, яким подається інформація. Надмірна гучність або емоційне підвищення голосу може бути сприйнято як агресія чи насмішка.

Ще одна частина лімбічної системи – Гіпокамп. Він в тому числі відповідає за процеси запам’ятовування. Якщо гіпокамп зменшений в розмірі, це призводить до зниження здатності обробляти великі об’єми інформації. У результаті, діти не можуть добре запам’ятовувати вивчене, і їм важко сприймати складні тексти або великі обсяги матеріалу. Це не через відсутність бажання, а через фізіологічні особливості. У підлітків цей процес ще більш виражений. Тому для ефективного засвоєння інформації великі обсяги розбиваються на менші частини. Гіпокампу потрібна безпека для оптимальної роботи, Гіпокамп — це одна з частин мозку, де утворюються нейрони, і це відбувається під час фізичного руху. Тому, для того, щоб діти краще запам’ятовували інформацію під час уроку, на перерві їм слід активно рухатися. Руханки, зокрема перед важливою інформацією, покращують процес запам’ятовування та загальний стан організму, впливаючи на всі процеси в мозку.

Телеграм-канал Світлани Ройз «Стійкість для стійких» https://t.me/stijkist